Joom!Fish config error: Default language is inactive!
 
Please check configuration, try to use first active language

Династія
Головна Династія

List All Products


Advanced Search
Династія
НАШОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ PDF Print Email
Written by   
Friday, 31 January 2014 10:23

НАШОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ. СЛАВНІ ДИНАСТІЇ ТА РОДИНИ УКРАЇНИ / Київ. ІМІДЖ УКРАЇНА - 2012 р.

Хату Григорія Зубицького в Покотилові знали і старі, і малі. Та хіба лише односельці? З навколишніх сіл Кіровоградщини теж частенько приходили до нього за допомогою люди. Він не відмовляв нікому. Лікував не лише травами, словом умів зміцнити сили недужого. Мудрий був чоловік. Його виважені поради і настанови спрямовані були на зцілення не лише тіла, а й духу хворого.Від природи спостережливий і далекоглядний, Григорій інтуїтивно відчув хист сина Никифора до знання трав і прагнув передати йому всі свої вміння, виховував особистим прикладом служіння людям, любові до матінки-природи. Талановитий юнак плекав мрію стати лікарем. Через певний час, долаючи фінансові труднощі, Никифорові все ж таки вдалося потрапити на навчання до медичного закладу, успішно його закінчити і отримати середню медичну освіту. Першу світову війну Никифор Григорович зустрів у званні молодшого офіцера. Він хоробро воював на фронті, у військовому шпиталі уміло рятував солдатів і офіцерів від смерті. Знання народних методів лікування дуже допомагало йому в умовах нестачі ліків та перев'язувальних матеріалів рятувати поранених. Після буремного 17-го та років громадянської війни Никифор Григорович продовжував 

займатися справою, яку умів робити на високому професійному рівні: лікувати людей. Ставився до цього дуже відповідально. З метою вдосконалення своїх знань, кращого розуміння впливу на організм людин трав, регулярно листувався з російським хіміко-технологічним інститутом, який займався питаннями розробки нових ліків. Отримані відповіді він скрупульозно занотовував, систематизував, робив зшитки. 

Постійно цікавився всім новим, прогресивним.

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, Никифор Григорович спочатку допомагав підпільникам, а потім сам став бійцем одного з партизанських загонів, які діяли на території Кіровоградщини. Лікував хворих і поранених, з гвинтівкою в руках боровся з фашистами. Його професійна майстерність, готовність брати відповідальність на себе під час здійснення складних медичних операцій, які доводилося нерідко проводити в надзвичайних умовах воєнного часу, допомагали врятувати не одне життя. Особливо прислужилося Никифору Григоровичу вміння ефективно використовувати лікувальну силу рослин, щоб ставити на ноги бійців з допомогою усіляких настоянок і трав. Никифор Зубицький з синами Данилом та Олександром Пліч-о-пліч з батьком в лавах народних месників боровся з ворогом і сімнадцятирічний Данило. З дитинства хлопець був закоханий у рідну природу, сам любив вирощувати різні квіти, рослини. З батьковою допомогою навчився добре розумітися на їх різноманітті. Уважно придивлявся до лікувальної практики Никифора Григоровича. Та лише у партизанському загоні, коли активно допомагав батькові у лікуванні хворих, однозначно вирішив: буде обов'язково вчитися на медика, наполегливо перейматиме секрети 

траволікування, щоб досконало оволодіти цим лікарським мистецтвом. Відомо ж, коли людина дуже до чогось прагне, вона завжди свого досягне. 

Дійсно, мрія Данила Никифоровича здійснилася. Вже по війні він закінчив медичне училище. Певний час працював в одному з 

медпунктів. Не див­лячись на молодий вік вже мав у людей заслужений авторитет і пацієнти йшли до Данила Никифоровича, знаючи про його унікальні можливості лікування хворих не лише засобами традиційної медицини, а й за допомогою фітотерапії. Ліки тоді виготовлялися на натуральній основі, застосовувалися і лікувальні настоянки з трав.

Данило Никифорович шукав, розробляв, напрацьовував власну методику виготовлення ліків з природної сировини. Однодумцем і помічником для нього стала його дружина Ганна Артемівна, яка працювала провізором в аптеці. Люди приходили з рецептом від про­фесіонального лікаря та вона часто радилася з чоловіком: як ця рослина діє на ту чи іншу хворобу, а як ця. Переглядали разом ще раз і ще раз відповідні рецептурні довідники, в тому числі по рослинах, створені відомими лікарями минулих років. Так рік за роком в постійних дослідженнях, експериментах, випробовуваннях, навіть на власному організмі, Данило Никифорович розробляв науковий підхід до широкого застосування фітотерапії в медицині. А перепон на цьому шляху вистачало. Варто зазначити, що за радянських часів через свою діяльність Данилу Зубицькому довелося змінити 21 місце проживання. Це був нелегкий шлях утвердження його фітотерапії — фітотерапії Данила Зубицького. За прописами цього лікаря від 

Бога розроблена унікальна технологія виготовлення ліків з багатьох рослинних 

компонентів, заснована на використанні живих рослин, коли переробка сировини проводиться в день збирання. Ним також винайдений власний, досі невідомий іншим, спосіб консервації рослинних соків. Ліки він розробляв спільно з сином Олександром. У 1991 році вони отримали свідоцтво на перші авторські препарати: холеазин, панкреан, ульпогастрон. Заснована ним серія аптек стала результатом праці, яка тривала понад півстоліття і підтверджена чотирма поколіннями династії Зубицьких. За успіхи у зціленні людей, за внесок у розвиток медичної науки Данило Никифорович був удостоєний ряду почесних звань та нагород. Д. Н. Зубицький — автор численних наукових публікацій з проблем розвитку фітотерапії, академік Академії проблем людини, академік Академії екологічних наук, лауреат премії імені В.І. Вернадського.

За життя Данило Никифорович побудував єдину в Європі фітоклініку «Во Здрав'я, во Спасіння», фітолабораторію, аптеку з виробництва лікарських засобів за авторськими приписами династії 

Зубицьких. Жодному із народних цілителів, травознавців не вдалось за життя зробити те, на що спромігся лікар Данило Зубицький. Змістом його життя було лікування, вивчення цілющих властивостей рослин. Данило Никифорович завжди казав: «Все, що я будую, будую для людей.» Помер відомий вчений-фітотерапевт 3 грудня 2003 року. За прикладом свого батька зумів знайти спільну мову з живими рослинами і його син Олександр Данилович Зубицький. Народився він на Кіровоградщині. Атмосфера рідної домівки з її розмовами на лікарські теми, з запахом цілющих трав не могла не вплинути на хлопця. Відколи Олександр себе пам'ятає, його дитинство пов'язане з рослинами: як не в школі, то в лузі, чи на полі на збиранні трав для батька, чи в аптеці білямами. 

Тоді батьки порадили вступати спочатку до Кіровоградського фармацевтичного 

училища. Після закінчення цього закладу Олександр працював деякий час у галеновій лабораторії, де виготовлялися препарати з лікарських рослин. Здається, доля сама вела його в потрібному напрямі, щоб в подальшому дати змогу продовжувати батькову справу. Лікувати людей він почав з 18 років. Згодом вступив до Полтавського медичного інституту. Закінчив лікувальний факультет. Наполегливість у досягненні поставленої мети теж, мабуть, передалася у спадщину. Олександр Данилович вважає, що його шлях у медицину складався вдало, хоча був, так би мовити, ступінчастим і непростим. Олександр Данилович завжди займався фітотерапією. Це було в нього в крові. Але знайти роботу, де він зміг би присвятити себе улюбленій справі, навіть з дипломом про вищу освіту, було нелегко. Адже в лікарнях цей метод був мало поширений. Та лікар не втрачав надії і ось йому запропонували працювати фітотерапевтом в медичній частині Київського заводу імені Артема. Не дивлячись на певні складнощі ( все-таки травознавство, м'яко кажучи, тоді не було в пошані), Олександр Данилович радів, що робітники йшли до нього, довіряли йому, а слова подяки від вдячних пацієнтів слугували найвищою нагородою. Потім було запрошення на роботу до одного із санаторіїв у Пущі Водиці. Так поступово приходило визнання результатів його ефективної діяльності, як дипломованого фахівця, який вдало поєднував методи лікування традиційної медицини і фітотерапії. Сьогодні Олександр Данилович гідно продовжує справу свого батька, учителя і мудрого наставника. Він — лікар-гастроентеролог вищої категорії, лікар з народної та нетрадиційної медицини, головний лікар клініки «Фіто-Данімир», член Асоціації фахівців з народної та нетрадиційної медицини України. За його плечима величезний досвід практичної роботи, багато років Олександр Данилович пропрацював лікарем у поліклініці № 22 міста Києва, використовуючи в своїй практиці лікування лікарськими рослинами та авторськими препаратами. Пройшло вже двадцять років, а вдячні пацієнти ще й досі дякують Олександру Даниловичу та звертаються до нього за порадами. Серед громадськості добре знана його благодійна діяльність. 0. Д. Зубицький є президентом Благодійного фонду Данила Зубицького, в арсеналі якого чимало добрих справ і починань.

Він глибоко переконаний, що фітотерапія Данила Зубицького, це і його прописи, і розроблена унікальна технологія виготовлення ліків з живих рослин, і задумана та споруджена Данилом Никифоровичем єдина в Європі фітоклініка — це не лише особиста, приватна справа родини Зубицьких. Він створив все в Україні і для України, її народу. Явище це унікальне навіть у світовій практиці. Тож спра­ва усього його життя — фітотерапія, як фунда­ментальна основа розвитку всієї лікувальної індустрії задля збереження здоров'я нації, по­винна мати підтримку перших посадових осіб і від медицини, і від самої держави. Нині під безпосереднім керівництвом Олександра Даниловича у фітоклініці Данила Зубицького примножуються відомі традиції славного попередника, новим змістом наповнюється авторська фітотерапія, виготовляються нові ліки, впроваджуються у практику такі, зокрема, новинка, як мазь «Остеофіт» для лікування патології кісткових структур, оригінальні краплі «Жива кров» — для лікування залізодефіцитної анемії та препарат «Фіто-сан» для шкіряних захворювань. Як батько, Олександр Данилович дуже радий, що у створенні та випробуванні цих ефективних препаратів взяла участь його донька Вікторія. Відмінно навчаючись у школі, вона вважала, що її покликання — медицина. Після завершення навчання в школі з медаллю, вступила до Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Природничий факультет цього вищого навчального закладу закінчила з червоним дипломом. Як перспективна випускниця одержала направлення до аспірантури. Досконале вивчення рослин допомогло їй в подальшому опануванні лікарським фахом, коли Вікторія вступила до Національного медичного університету імені 0. 0. Богомольця. Першому, кому дівчина повідомила цю нови­ну, був її дідусь, Данило Никифорович. «Значить, моя справа не пропала!» — такі слова відомого лікаря-фітотерапевта у відповідь почула онука. Він дуже хол в, щоб вона була його послідовницею. І не раз говорив, що бачить її у своїй клініці саме як професіонального лікаря. Після закінчення навчання у медичному університет Вікторія не використала і місяця відпустки та одразу ж приступила до роботи. Данило Никифорович радо прийняв Вікторію у фітоклініку «Народна медицина Данила Зубицького» та своєю рукою зробив перший запис у трудовій книжці. Молода лікарка сприйняла це як дарунок долі. Вікторія з головою поринула в улюблену роботу. Дослідження рослин, їхнє поширення в Україні, їх вплив на організм людини і, на підставі цих даних, створення нових ліків — все це цікавило працьовиту, розумну дівчину, яка плідно використовувала знання природоз­навця і лікаря. Пізніше додалося бажання досконало вивчити гомеопатію, ультразвукову діагностику, щоб ефективно поєднувати ролі лікаря-діагноста і лікаря-клініциста, комплексно здійснювати діагностику та лікування. Як творча людина, Вікторія Олександрівна дивиться у перспективу і докладає багато зусиль для створення при фітоклініці денного стаціонару. Щоб допомагати тим пацієнтам, які не піддаються лікуванню навіть уже апробованими фітотерапевтичними методами. Багато уваги вона надає всебічному обстеженню хворих після того, як л пройшли курс лікування у фітоклініці. Щоб створювати нові ефективні ліки, їй необхідно достеменно знати, як впливають використані препарати на ту чи іншу хворобу, наскільки поліпшилося здоров'я людини. В основу своєї діяльності вона завжди ставить науковий підхід. Цим же принципом керується весь колектив фітоклініки Данила Зубицького. Заповітною мрією у Вікторії Олек­сандрівни є створення цілого діагностичного центру при фітоклініці: з кардіологічною та іншими лабораторіями. Завдяки своїм вагомим справам талановитий лікар-терапевт все ближче і ближче наближається до своєї мети. В неї є з кого брати приклад, завжди поруч надійні помічники, однодумці. І, звичайно, в першу чергу, це мама, Наталія Іванівна Зубицька. Наталія Іванівна — генеральний директор ТОВ «Фіто-Данімир». Народилася на Дніпропетровщині, за фахом — вчитель біології. Багато часу віддала педагогічній діяльності — понад ЗО років пропрацювала Наталія Іванівна в середній школі № 186 міста Києва вчителем, заступником директора школи. Знання біології допомагають їй добре розуміти специфіку роботи, а той чіткий лад і порядок, що існує тут у всьому, яскраво засвідчує топ-менеджерський талант Наталії Іванівни. Структура підприємства, яким вона керує, досить складна. В її основі — замкнений цикл процесів, починаючи від збору рослинної сировини до її технічної переробки. А це і масове виготовлення лікарських засобів (понад 180 найменувань ліків), і їх реалізація через аптеку та регіональні структури. До складу підприємства входять його підрозділи: фіто-лабораторія, виробничий цех по виготовленню ліків, аптека, а також родинна гордість — єдина в Європі фітоклініка, яка надає амбула­торно-консультативні медичні послуги: лікаря-гастроентеролога, лікаря народної та нетрадиційної медицини 0. Д. Зубицького; лікаря-терапевта В. 0. Зубицької (консультація та призначення фітопрепаратів аптеки народних ліків); лікаря-стоматолога; різні види масажу; лікувальна фізкультура. Продовжуючи традицію, започатковану Данилом Никифоровичем, генеральний директор Наталія Іванівна постійно розширює ділові стосунки з регіональними структурами, посередниками з реалізації фітоліків на фармацевтичному ринку. Серед них — аптеки, приватні 

медичні кабінети, валеологічні центри, поліклініки, центри народної та нетрадиційної медицини тощо. Творчий колектив ТОВ «Фіто-Данімир» («Народна медицина Данила Зубицького») робить все можливе, щоб знання в галузі фітотерапії, взагалі рослинного лікування, різноманітна інформація про це дійшли до широкого загалу громадян. З цією метою відбуваються регулярні радіопередачі з участю спеціалістів клініки на Першому каналі національного радіо. Щосуботи та щопо­неділка радіомовлення на Київську область і столицю України транслює передачу «Авторська фітотерапія династії Зубицьких» з участю лікарів Олександра та Вікторії Зубицьких. На підприємстві регулярно проводяться нау­ково-практичні конференції. Тут всіляко сприяють діяльності Братства лікарів, ціли­телів, провізорів, яке у свій час заснував Данило Зубицький. Варто відзначити, що конференції з фітотерапії, зустрічі Братства лікарів, цілителів, провізорів завжди починались із Молитви Данила Зубицького. Таким чином життя ще раз підтверджує, що фітотерапія, яка вийшла з предковічної, на­родної медицини, у час стрімкого розвитку науково-технічного прогресу усе тісніше поєднується з офіційною. Саме поєднання спеціальностей, глибокі знання родини — лікаря фармацевта Олександра Даниловича, лікаря і біолога Вікторії, біолога Наталії Іванівни, досвід п'яти поколінь династії Зубицьких надає можливість успішно працювати і розвивати фітотерапію на науковому підґрунт. Цей необхідний для здоров'я людини зв'язок продовжує зміцнювати своєю невтомною працею славна родина Зубицьких. Варто лише нам всім і, особливо, можновладцям всіляко сприяти, а не заважати, у розвитку такої благородної та дуже важливої для людей справи.

 

Last Updated on Friday, 31 January 2014 12:08
 
ЛІКАР ВІД БОГА PDF Print Email
Written by   
Sunday, 01 December 2013 16:38

 

Валерія ЛОЙКО, лікар вищої категорії, кандидат медичних наук,

фахівець з народної та нетрадиційної медицини

На все життя в пам'яті залишився 1990 рік. Тоді я вперше почула по радіо повідомлення про відкриття в Києві аптеки народних ліків Данила Зубицького.Ія, лікар вищої категорії, кандидат медичних наук, займаючись багато років фітотерапією, не могла якимось чином не відреагувати на це незвичайне повідомлення.

На запрошення приїхала на вулицю Невську, в невеличкий приватний будиночок, де мешкав Данило Никифорович. Мене радо зустрів лагідний привітний чоловік. Найперше він познайомив мене із своєю лабораторією. Це була простора кімната, в якій стояли великі і малі бутлі із притертими корками, та написами на них латинською мовою - назвами лікарських рослин. Там же стояв мікроскоп. А поряд лежав стос різних зошитів із записами діагностики та лікування хвороб. У мене просто перехопило подих - та це ж справжній талант! Справжня наукова лабораторія. Звідки взялися вони у цьому, простому будиночку?

Диво якесь та й годі. Мені, науковому співробітнику було дуже цікаво ознайомитись із результатами досліджень лікарських рослин та 'їхньої дії на організм людини, які уже багато років досліджував учений-самородок.

Ось так і розпочалася моя співпраця з народним лкарем, фіто-терапевтом Данилом Никифоровичем Зубицьким.

Невдовзі я стала науковим консультантом його унікальної аптеки. З Данилом Никифоровичем, а згодом і з продовжувачем справи батька, сином Олександром Даниловичем, талановитим фіто-терапевтом, організували наукові конференції, симпозіуми з проблем фіто-терапії та народної медицини. Остання являє собою надзвичайно широке поле знань.

Саме з цією метою з ініціативи та під керівництвом Д.Н. Зубицького була створена унікальна за своєю і архітектурою, і змістом, єдина вУкраїні наукова лабораторія з виявлення цілющих властивостей лікарських рослин. У ній щомісяця почали збиратися фахівці з народної медицини з усієї України. Обговорювали результати лікування хворих чудодійними прописами, ліками з рослин, створених її господарем, власними набутками.

Треба було бути великим знавцем живого світу, природи, вченим, щоб постійно творити диво, розробляти все нові й нові ліки з рослин, ефективні для людей з різними хворобами.

Воістину, він мав талант від Бога. Як щиро віруюча людина кожен семінар, конференцію у своїй фіто-лабораторії, а згодом і в спорудженій ним фіто-клініці, він починав з молитви, ним же й створеної. Та й усе йогоземне життя - толерантне поводження з усіма, його надзвичайно доброзичливе, чуйне ставлення до хворих підтверджують це.

Академік Української екологічної академії наук, академік Національної академії з проблем людини, лауреат премії імені В.І. Вернадського, такий далеко не повний перелік його регалій. Та найголовніша, мабуть, ця: народний лікар-фітотерапевт.

На щастя, всі його наукові розробки, дослідження лікарських рослин, методи діагностики і лікування, численні прописи не пішли в забуття. Справу свого батька, учителя, мудрого наставника продовжує син Олександр Данилович, лікар гастроентеролог вищої категорії, лікар народної та нетрадиційної медицини, головний лікар клініки "Фіто-Данімир"; дочка Олександра Даниловича, Вікторія, лікар фіто-терапевт, лікар УЗД, дружина Олександра Даниловича, Наталія Іванівна, біолог за фахом.

Однією родиною вони самовіддано трудяться у своїй "Аптеці народних ліків" та у створеній ними разом з чудовим колективом однодумців і фахіців клініці "Фіто-Данімир"

Успіхів їм побажаймо, сили фізичної й духовної на широкій ниві творення добра, яку заповів їм незабутній Данило Зубицький.

 

 

 

Last Updated on Thursday, 23 January 2014 12:09
 
ЗАВЖДИ З НАМИ PDF Print Email
Written by   
Sunday, 01 December 2013 16:28

Вікторія Зубицька, лікар-терапевт

М. П. - Скажіть, Вікторіє... От, Ваша перша згадка про дідуся Данила, або Даню, як ви усі його називали...

В. 3. - Лялька... Красива лялька, звичайний дарунок для дівчинки. Ми тоді жили в Кривому Розі, як дідусь Даня мені її привіз. Вона у мене є досі і я її дуже бережу. Навіть вигляд у неї майже не змінився.

А ще - іграшки на ялинку... А особливо гірлянда. Щороку я прикрашаю ялинку і його іграшками. Але гірлянда... Розумієте, їй уже три десятки років, а вона досі світиться тими вогниками. І тепло, і лагідність дідусеві наче від неї йдуть. Взагалі, я зберігаю всі іграшки, які він мені дарував. Дивно це, але вони для мене, як живі...

-Ви зростали і виховувались, так би мовити, у медичній атмосфері. Дідусь, тато... Але спершу пішли чомусь у педагогічний...

- У даному випадку ближчим прикладом для мене був все-таки батько. Він не раз мені розповідав, як п'ять років вступав до вищого медичного закладу. Ну... Я вирішила піти дещо іншим шляхом. Одразу вступила на природничий факультет педвузу. Гадаю, що зробила правильно і ніколи в житті про це не пошкодую. Після педагогічного, який, до речі, закінчила з червоним дипломом, я навіть направлення до аспірантури одержала, але... вступила до медичного університету. І першому повідомила про свою перемогу дідусеві Данилу. Зателефонувала йому відразу після екзамену. Здала на "відмінно" і вже знала, що вступила. А він: "Приїзди негайно до мене..." Я приїхала до нього з татом і мамою, дідусь обняв мене і не вітає, а просто каже: "Значить, моя справа не пропала..." Цю його фразу я ніколи не забуду. Він дуже хотів, щоб я була його послідовницею. І не раз казав татові, що бачить мене у своїй клініці саме як професіонального лікаря-травника.

Після закінчення медвузу на роботу у свою клініку мене приймав дідусь. Перший запис у трудовій книжці зроблений його рукою. І це для мене також як дарунок долі.

-Про аспірантуру по медичній лінії не замислювались?

- Чому ж, замислююсь... Але говорити про це ще ранувато. Зараз поки-що накопичую потрібний матеріал. Його багато і він дуже цікавий, як мовиться, не піднятий. Треба насамперед у встановленому порядку зафіксувати те, що вже досліджено, аби воно стало доступним для усіх лікарів-фітотерапевтів. Продовжити розпочате ще на студентській лаві... Приміром, одна з моїх дипломних робіт у медичному стосувалась такого досить відомого препарату як "Холеазин". Він досить ефективно лікує захворювання кишково-шлункового тракту, печінки, виводить з організму шлаки, у тому числі радіонукліди. До речі, показаний для людей, уражених радіацією, і вже в перші роки Чорнобильської катастрофи широко застосовувався для лікування постраждалих від неї. Участі у його розробці тоді я ще, звісно, не могла взяти, це - досягнення Данила Никифоровича та батька Олександра Даниловича. А от рослини, які входять до складу цих ліків, їхнє поширення в Україні, хімічний аналіз в залежності від зони розповсюдження, ареалу, я дослідила досить ґрунтовно. Тепер, на основі цих даних, ми можемо більш точно визначити наші можливості по виробництву ліків, оскільки потреба в них досить велика. Окрім того, постійно контролювати їхній хімічний склад, аби вони відповідали тим властивостям, які одержали, так би мовити, при своєму народженні. Цей препарат я включаю, як правило, до більшості лікувальних схем, оскільки печінка, як відомо, є головним фільтром людського організму. І, перш ніж лікувати якусь болячку, потрібно почистить саме печінку.

До мене приходить багато пацієнтів, та й лікарів, працівників різних клінік, котрі підтверджують позитивну динаміку лікування тими чи іншими фітозасобами в поєднанні з "Холеазином".

В останні роки, як відомо, різко зросла кількість серцево-судинних захворювань. У нашому арсеналі чимало препаратів для боротьби з цим підступним недугам. І вони досить ефективні. Уже в моїй лікарській практиці є дуже цікавий випадок. Якось до мене приїхала жінка з Вінницької області з медичною карткою чоловіка, у якого інфаркт міокарда... Лікарі приписали йому виключно клінічне стаціонарне лікування, інакше, мовляв, за наслідки не відповідають. А він - тільки додому. Тепер лікується вдома лише препаратами "Аптеки народних ліків" Зубицького. І вже три роки живе після винесеного йому вироку і добре себе почуває.

Подібні випадки, звичайно вселяють віру в себе і надію, що фітотерапія, про що все життя мріяв Данило Никифорович, врешті-решт завоює весь медичний світ.

-А Ви особисто в це вірите?

- Вірю і хочу вірити... Ми не говоримо зараз про хірургічне втручання. Воно, звичайно, як було, так і залишиться. Але, погодьтеся, скількох операцій, часто дуже складних, навіть з непоправними наслідками, можна було б уникнути, якби люди із симптомами тієї чи іншої хвороби вчасно звернулися до кваліфікованого лікаря-фітотерапевта.

Достеменно знаю, що в практиці дідуся Данила таких випадків, коли він своїми ліками з живих рослин не дав людині лягти під ніж, було дуже багато.

-Вікторіє Олександрівно, із розмови з Вашими татом і мамою я знаю, що Ви уже особисто брали участь у розробці деяких нових препаратів. Що це за ліки і від чого вони?

- Так, наші спільні ліки уже є. Це, наприклад, "Жива кров". Задумав її ще Данило Никифорович, навіть зробив перші дослідження. А ми з батьком уже довершили їх створення.

Ліки, можна сказати, також універсальні. Поліпшують діяльність кровотворення.

І в порівняно недавно створених лікарських засобах, таких як Остеофіт", "Фіто-сан", "Жива кров" також є мої наробки. Хочу сказати, що з кожним роком сам процес лікування хворих дедалі ускладнюється. Що маю на увазі? Трапляються пацієнти, котрі не піддаються лікуванню навіть уже апробованими фітотерапевтичними засобами. Тоді думаєш: як такій людині допомогти? У таких випадках чинимо так, як і учив нас робити і сам це робив Данило Никифорович: лікувати треба не хворобу, а пацієнта. Застосовуємо лише індивідуальний підхід. І набір ліків, часто нестандартний, готуємо виключно для такої людини.

-Очевидно, краще все-таки подібне лікування проводити в стаціонарних умовах.

- Саме так. І Данило Никифорович ще за життя планував відкрити таке відділення при фіто-клініці. Йдеться поки що про денний стаціонар. Хворий проходить у нас обстеження, лікується, а увечері йде додому. Так, як це прийнято в багатьох стаціонарних медичних закладах. Відповідні умови для цього у нас є і, сподіваємося, що найближчим часом ми впровадимо таку систему.

Саме життя нам підказує йти по шляху новацій. Зараз я активно займаюсь всебічним обстеженням хворих після того, як вони пройшли у нас курс лікування. Адже для того, щоб створювати нові ефективні ліки, ми повинні достеменно знати, як впливають наші препарати на ту чи іншу хворобу, наскільки поліпшилося здоров'я людини. І коли я бачу, що після вживання наших фітоліків камінець у жовчних проходах хворої людини зменшився бодай на один міліметр - це мене уже радує. Взагалі-то діагностика досить специфічна в медицині річ. Нею займається лікар-діагност. На підставі показань він встановлює хворому діагноз і передає пацієнта іншому лікарю за призначенням. Я ж часто виступаю одночасно і в ролі лікаря-клініциста, тобто і призначаю лікування, і здійснюю його.

-З чого починаєте свій звичайний робочий день?

- Обов'язків у мене багато і день завантажений, як кажуть, по самі вінця. З 9-ої ранку приймаю хворих. Обстежую, роблю ультразвукову діагностику (УЗД), призначаю лікування...

Прийом хворого у мене триває не п'ять-десять хвилин, як це зазвичай ведеться, а півгодини або й годину. Добре це чи погано? Нехай про це судять самі пацієнти. Але свого часу так само чинив і дідусь Данило.

Багато часу займає медична документація, всілякі виписки. А ще ж постійно треба слідкувати за медичною літературою, і нашою, вітчизняною, і зарубіжною... Організація час від часу різних конференцій, зустрічей з колегами для обміну своїми набутками, які проводяться тут же, в стінах нашої клініки. Радіопередачі про народну медицину Данила Зубицького, які тепер постійно транслюються на Київ та область кожного третього понеділка і середи.

У перспективі бачу і створення цілого діагностичного центру при нашій фітоклініці з кардіологічною, іншими лабораторіями, і відкриття денного стаціонару. А навколо нас бачу багато хороших лікарів-травників, наших друзів і однодумців. Все те бачу, про що мріяв Данило Никифорович Зубицький. А це значить, що він завжди серед нас. І з нами.

З родиною бесідував Михайло Прилуцький

Last Updated on Friday, 31 January 2014 12:10
 
ВІН УЧИВ НАС ПЕРЕМАГАТИ PDF Print Email
Written by   
Sunday, 01 December 2013 16:21

 

Наталя Зубицька, біолог,

генеральний директор Т0В "Фіто-Данімир"

М. П.: - Наталю Іванівно, яким був Данило Никифорович для Вас особисто? Якщо хочете, з погляду на те, що Ви його невістка?

Н. 3.: - Він був непересічною особистістю. І не лише у своїй фаховій справі, а й у повсякденному житті. За натурою - неговірким. Швидше навіть мовчазним. Але завжди - розважливим. Він мав, як тепер модно говорити, свою особливу харизму. І настільки відмінну від людей, з якими доводилось зус­трічатись у житті, що мимоволі думалось: він справді неповторний. Ніколи ні на кого не підвищував голосу. Чи то на своїх підлеглих на роботі, чи на рідних. Ніколи нікому не нав'язував своєї думки. Через те, можливо, й сталося так, що кожен із синів Данила Никифоровича визначався сам по собі і йшов у життя тим шляхом, яким його вів, як мовиться, сам Господь.

Побутує такий вислів, що справжні батьки виховують своїх дітей і тоді, коли самих батьків навіть нема вдома. Так от, чи був Данило Никифорович вдома, чи працював десь в іншому місці, як це у тяжкі повоєнні роки траплялося досить часто, він умів виховувати своїх дітей і на відстані.

Знаєте, ще у зовсім дитячі роки, навіть не думаючи, що стану колись його невісткою, якимось третім чуттям я відчувала, що він і мене спрямовує, спонукає до пізнання таємниць довколишнього світу.

-Коли вже згадали про це... Як зав'язались у Вас ближчі, ніж просто дитяче спілкування, стосунки з Олександром, тобто Даниловичем...

- Літо. На канікули до батьків приїхав Сашко (він тоді уже був студентом Полтавського медичного). Запросив мене в кіно. Поговорили, порозказували все одне одному, бо ж давненько не бачились... Наступного дня я поїхала з родиною відпочивати. А коли повернулася, зустрічає мене Олександр й каже: "Узавтра вранці я прийду тебе сватати..."

-У вас вийшов такий цікавий природній тандем: лікар-біолог... І от вас стало троє. А це - вже династія.

- Маєте на увазі народження нашої донечки?

-Ну, так.

- Це станеться дещо пізніше, і це справді цікаво. Але ж в родині Зубицьких завжди так було. Сакральне, святе число три - триєдність, трійця - ніби скріплювало підвалини цього роду і оберігало від багатьох бід. Завважте: із стар­шого покоління - прадід Григір, дід Никифор, Данило Никифорович. У Данила Никифоровича діда - троє синів, у його батька - троє синів і у Данила Никифоровича - троє синів.

Тепер нас також троє, наша надія і опора донька Вікторія - професійний медик з двома вищими освітами, провідний спеціаліст фітоклініки.

І Данило Никифорович, і син Олександр завжди працювали, як мовиться, в одному ключі. І мета в них була одна: лікувати людей. І, по суті, одними і тими ж метода­ми. В арсеналі Данила Никифоровича немало препаратів, які окрім основного захворювання діють і протипухлинно. Це і "Вакулан", "Лейкосан", "Мостопан", "Міоман", "Простатин", "Склеродерман" та інші. Самі їхні назви натякають на їхнє застосування. А тут Данило Никифорович поставив за мету розробити ще більш універсальний пропис для лікування цілого ряду поширених недугів, у тому числі і доброякісних пухлин. На створення, власне, самої мікстури в лабораторних умовах пішло кілька років. До речі, у її складі використані дослідження ще наших пращурів - прадіда Григора та діда Никифора. А от дію цих ліків так само кілька років випробовував у своїй клініці Олександр. Згодом до цієї справи підключилася Вікторія, котра на той час уже закінчила медінститут. Ось так і з'явилася назва уже згадуваних ліків - "Тризуб".

Сьогодні цей препарат успішно застосовується для лікування цілого ряду захворювань - кишково-шлункових, аденоїдів у порожнині носа, поліпів, псоріазу і, в тому числі, доброякісних пухлин.

- Яка Ваша особиста роль зараз, у цьому, так би мовити, троїстому союзі Зубицьких?

- Я - генеральний директор ТОВ "Фіто-Данімир" ("Народна медицина Данила Зубицького"). Структура підприємства досить складна. У її основі - замкнений цикл процесів, починаючи від збору рослинної сировини до її технологічної переробки. А це і масове виготовлення лікарських засобів, і їх реалізація через аптеку та регіональні структури. До складу підприємства входять його підрозділи: фітолабораторія, виробничий цех по виготовленню ліків, аптека, а також наша гордість -єдина в Європі фітоклініка. Усьому цьому треба давати лад.

Продовжуємо традицію, започатковану Данилом Никифоровичем - розширюємо ділові стосунки з регіональними структурами, посередниками з реалізації фітоліків на фармацевтичному ринку. Серед них - аптеки, приватні медичні кабінети, валеологічні центри, поліклініки, центри народної та нетрадиційної медицини тощо. Значна частина цього ринку знаходиться в обласних центрах та великих містах - у Вінниці, Івано-Франківську, Запоріжжі, Кіровограді, Одесі, Миколаєві, Полтаві та інших. Більше, ніж в половині великих міст України.

Робимо все, що в наших силах, аби знання в галузі фітотерапії, взагалі рослинного лікування, різноманітна інформація про це дійшли до широкого загалу громадян. З цією метою на підприємстві регулярно проводимо науково-практичні конференції. Слава Богу, умови для цього у нас чудові: прекрасний конференц-зал, поряд - медичні кабінети, де можна одержати різноманітну довідкову літературу, а заодно і проконсультуватись. На цих зібраннях обговорюємо і суто наукові проблеми в галузі фітотерапії, і чисто практичні. Скажімо, нас дуже цікавлять наслідки лікування нашими фітопрепаратами на місцях. А тому на конференції нерідко запрошуємо і наших пацієнтів, котрі пройшли у нас курс лікування. На одній із них досить конкретно і по діловому обговорили питання про впровадження нових, більш сучасних технологій у фітотерапії, розроблених на світовому рівні.

-Можна подумати, Наталіє Іванівно, що у роботі Вашого підприємства все так гладко...

- О, далеко не все. Річ у тому, що в останні роки, відколи не стало Данила Никифоровича, навколо його імені розвелось немало спекуляцій. Скажу більш відверто: свого часу поряд із ним працювали люди і хитрі, і корисливі, і підступні. А тепер дехто із цих, з дозволу сказати, помічників та помічниць, уловивши момент, досить брутально користуються з тієї його довіри. Одні зазіхають на його дітище - "Аптеку народних ліків", фітоклініку, фітолабораторію... Інші відкрили фіктивну, далеку від медицини "розливайку", де в антисанітарних умовах "хімічать" підробні ліки.

У "бовтанках", що нерідко продаються у деяких аптечних кіосках (наголошую - кіосках), головним чином на периферії - у Харкові, Житомирі, Чернігові - нічого спільного з народною медициною Данила Зубицького нема.

Як розпізнати підробку? Не посоромтесь запитати у працівниці кіоску, лотка, чи десь на розкладці, звідки у них ліки від Зубицького і хто їх виготовляє. І вам усе стане ясно. Єдине офіційне підприємство, яке продукує ліки Данила Зубицького, а тепер і його сина Олександра Зубицького, за їхніми прописами та технологією, розташоване в Києві і працює воно у складі підприємства ТОВ "Фіто-Данімир".

-Розумію, Наталіє Іванівно, що Ви говорили зараз про наболіле. Дуже хотілося б, аби усе стало на свої місця. І світла пам'ять Данила Зубицького нічим не була затьмарена.

- Зрештою, так воно і станеться.

Але ж скільки потрібно затратити додаткових зусиль, енергії, нервів, зрештою, аби протистояти всьому цьому. Іноді виникають дуже складні ситуації. Тоді запитую сама у себе: "А як би вчинив у цьому випадку Данило Никифорович?" І вихід знаходиться. Він же так нас учив: "З будь-якої ситуації треба вміти виходити переможцем...".

З родиною бесідував Михайло Прилуцький

 

Last Updated on Thursday, 23 January 2014 13:06
 
ЙДЕМО СВОЄЮ ДОРОГОЮ PDF Print Email
Written by   
Sunday, 01 December 2013 15:59

Олександр Зубицький,

лікар-гастроентеролог вищої категорії,

лікар з народної та нетрадиційної медицини

М. П.: - Олександре Даниловичу, хотілося б почати дещо здалеку... Діда свого, Никифора, пам'ятаєте?

О. 3.: - Звичайно, пам'ятаю... Він був і професіональним, і правдиво народним лікарем. Людиною не зовсім простою, як один із журналістів про нього написав, а досить освіченою. Ще за царських часів одержав середню медичну освіту. У першу світову війну мав звання молодшого офіцера. І воював, і людей рятував у військовому шпиталі. При тому, добре знався на травах. Це передалося йому від його батька, а вже мого прадіда Григора. Бо й він був травником. Ось така зав'язь...

Тепер, на відстані років, мені здається, що дід умів навіть передбачати, чи підійде та чи інша рослина до людини за її енергетикою, чи ні. Чи сумісні вони...

 Він був лідером. І в родині, і серед мешканців нашого містечка мав великий авторитет. Люди про нього так і говорили: "О, це Никифор Зубицький, відставний воєнний дохтор. Золота голова...". До нього часто зверталися за порадою і в чисто житейських справах. Син Данило вдався у нього.

 -  А от як Данило Никифорович переймав науку у свого батька?

 - Мій батько рано прилучався до травознавства, взагалі до лікувальної справи. Але по-справжньому, можна сказати, із сімнадцяти років. І де б ви думали? Поряд із дідом Никифором у партизанському загоні. Діяв такий загін на Кіровоградщині. Умови, звісно які. Медикаменти також -у кращому разі зеленка та йод. Доводилося ж не просто лікувати людей, а й робити операції пораненим. Нерідко досить складні. Руки дощовою водою помив - і за діло. А потім ставили на ноги людей з допомогою усіляких настоянок, відварів.

Ось в таких умовах зароджувалась фітотерапія Данила Зубицького. Щоправда, утвердилась вона пізніше. Коли, уже по війні, батько закінчив медичне училище, почав працювати в медпункті. Ще дуже молодий був, а люди до нього йшли.

Розумієте, і тоді, у повоєнні роки, в наших аптеках було немало хороших ліків. Головне, виготовлених на натуральній основі, без будь-якої синтетики. І лікувальні настоянки з трав були. Щоправда, висушених. Мама працювала в аптеці провізором. Люди приходили з рецептом від професіонального лікаря та вона часто радилась з батьком, а він - з нею. А як ця рослина діє на ту чи іншу хворобу, а як ця. Були відповідні рецептурнідовідники, в тому числі по рослинах. Маму, Ганну Артемівну, по праву можна вважати співучасницею створення фітотерапії Зубицьких. І батько, і вона дуже дотримувались офіційних приписів, створених відомими лікарями минулих років.

-  Ви хочете сказати, що Данило Никифорович не сприймав на віру ві­домостей про ту чи іншу рослину, на­віть коли це йшло від якогось, нехай і авторитетного травника?

Саме так. Уже тоді в нього почав вироблятися суто науковий підхід до широкого застосування фітотерапії в медицині.

Розкажу про таке. Ще до минулоївійни у Петрограді діяв хіміко-технологічний інститут, який займався питаннями розробки нових ліків. Дід Никифор, а потім підключився до цієї справи і батько, регулярно листувалися з цим інститутом.

Радився як йому краще поступи­ти з тією чи іншою рослиною. І завжди одержував потрібну відповідь.

Усе це скрупульозно занотовував, робив зшитки. Він взагалі був доскіпливою людиною в доброму значенні цього слова. Сам розробляв рецепти супів, борщів... Різних там солінь, маринувань.

За роки активного дідового життя в родинному архіві накопичилось кільканадцять томів його зшитків. На жаль, багато з них пропали під час війни. Слава Богу, батько багато чого перейняв з тих записів.

- І пішов своєю дорогою.

- Так і повинно бути. У нашому роду не було традиції підмайстрів, як це часто тепер ведеться. Батько робить, а син йому підсобляє. Добився чогось на спільній основі, чомусь навчився - обирай свій особистий напрямок і працюй. І це не конкуренція, це ніби перехід в іншу, вищу якість. Але в сімейному колі.

Звичайно, батько пішов далі діда Никифора. У нього вже були свої наробки - дослідження, експерименти. Він їх, так би мовити, матеріалізував і йшов з ними до людей. Заслуга Данила Никифоровича була, передусім, у тому, що він, образно кажучи, знайшов спільну мову з живою 

рослиною.

- А от коли у Вас зародився інтерес до батькової справи і Ви відчули, що будете його послідовником?

- Я вже, здається говорив, що це у мене десь у крові. Кажуть, що й зовні я більше, ніж мої брати, схожий на батька. Звичайно, було заохочення і з його боку. Десь у років дванадцять-тринадцять він показав мені, як треба обробити, а потім полікувати рану. Ну, і відколи себе пам'ятаю, як не в школі, то в лузі чи на полі на збиранні трав для батька, чи в аптеці біля мами...

Звісно, після десятирічки не вагався: подав документи до медінституту. Кілька разів вступав. І завжди не добирав один бал За тодішньої системи, та ще в подібних вузах, на кілька років наперед було розписано, чиї діти повинні були пройти, а чиї не добрати - і саме один бал. А тут в Кіровограді відкривається фармацевтичне училище. Вступив за порадою мами. Закінчивши, почав працювати у так званій галеновій лабораторії. Це такий маленький заводик по виготовленню препаратів з лікарських рослин. Тут уже батькова лінія прослідковується.

До медичного інституту я таки вступив. На лікувальний факультет. І от засіло в мені: яку б медичну літературу не добирав щодо лікування завжди чомусь навертає до фітотерапії. Не до застосування якихось препаратів, а саме до натуральних, природних ліків.

Вважаю, що мій шлях у медицину вийшов досить вдало, хоча і склався він сам по собі. На мою думку, він повинен бути саме таким -ступінчатим. Всі лікарі його пройшли, в тому числі мій дід та батько. Спочатку учень, потім піднявся трішки вище, а тоді пішов далі.

Якраз після інституту у мене почалися "страждання" по фітотерапії. Факультет у мене був лікувальний, а лікувати хотілося конче фітопрепаратами. А де? В лікарнях цей метод офіційно не практикувався, більше того - його просто зневажали. Сам шукав собі роботу, і батько мені допомагав... Нарешті у медичній частині Київського заводу ім. Артема запропонували працювати фітотерапевтом. Вийшло не так, як пообіцяли, але, з горем навпіл, я займався улюбленою справою і робітники заводу ходили до мене лікуватись травами. Навіть у семидесяті роки травознавство було, м'яко кажучи, не в пошані. Тому офіційно займатися ним можна було лише під прикриттям якоїсь медичної структури. Свого часу батько сам працював фітоте­рапевтом і на заводі ім. Корольова, і на радіозаводі.

Медчастина заводу Артема з її невизначеністю мене вже не влаштовувала. Але в житті як буває: не везе, не везе, а потім раз - і ти на коні. Так і в мене. Трапився мені батьків однокашник (разом в інституті вчилися) Марченко Василь Карпович, головний лікар санаторію у Пущі Водиці під Києвом. Бере мене до себе. І тут ми організували санаторно-курортне лікування фітотерапією. Пам'ятаю, серед пацієнтів санаторію було багато хворих на астму, радикуліт. Напівзігнутими ходили, та ще ця задуха. Після курсу нашого лікування випрямлялись і про мікстури свої забували. Мене весь час тягло на пошуки чогось нового...

-Як Ви оцінюєте метод Данила Никифоровича, не як син, а як уже досвідчений лікар-професіонал?

- Якщо коротко: він - унікальний. Можливо, навіть єдиний у світі. Про те, що рослини корисні, що упродовж тисячоліть вони слугують людям і як ліки, знають практично всі. Але така наша природа: доки самі на собі не відчуємо позитивну дію тієї чи іншої рослини, доти не

повіримо у її винятковість. Так от, особливість натури батька була такою, що все ростуче, з яким він сти­кався в повсякденному житті, він намагався випробувати на собі. А потім пристосувати до своїх потреб. Звичайно, в першу чергу медичних.

-Бодай коротко про сам процес створення ліків за методом Данила Зубицького.

- Він досить складний і тривалий. Ну уявіть: спочатку відбувається накопичення так званого первинного матеріалу - тих же рослин. Далі - з них потрібно видобути все корисне. Данило Никифорович розробив свій, досі невідомий іншим спосіб консервації рослинних соків. Ліки Данила Зубицького складаються з багатьох рослинних компонентів.

-Якщо мені не зраджує пам'ять, наступного року мине рівно двадцять, як остаточно утвердилась у Києві "Народна медицина Данила Зубицького". Що за цей час набуто, якщо озирнутись назад?

- Так-так... Саме 30 березня 1990-го з ініціативи Данила Никифоровича вперше в Україні було створене мале підприємство "Барвінок" з виготовлення препаратів з рослин. Тоді ж відкрито і Аптеку народних ліків. З 1998-го підприємство мало назву ПП "Народна медицина Данила Зубицького", а з 2006-го воно ТОВ "Фіто-Данімир" ("Народна медицина Данила Зубицького").

Наукову основу діяльності ТОВ "Фіто-Данімир" створює творча, інтелектуальна власність Олександра та Вікторії Зубицьких. Вона базується на наукових надбаннях Данила Зубицького, забезпечена оригінальною рецептурою та унікальною технологією виготовлення фітоліків з орієнтацією на стабільно високі стандарти якості.

Іноді мене запитують: скільки ж ліків створив Данило Зубицький і, взагалі, скільки фітопрепаратів є сьогодні в арсеналі Аптеки народних ліків? За моїми останніми підрахунками - понад 180. Це лікарські засоби для профілактики та лікування серцево-судинних захворювань, нервово-психічних, органів дихання, травлення, сечостатевої системи, офтальмологічних, отолярингологчних, новоутворень. Є препарати для лікування опорно-рухової системи, стимулювання імунної системи та інші.

-Загальна кількість фітоліків у вашому активі зростає?

- Безперечно. Ось і зовсім недавно виготовлено і впроваджено у лікарську практику мазь "Остеофіт" для лікування патології кісткових структур, оригінальні краплі "Жива кров" - для лікування залізодефіцитної анемії та препарат "Фіто-сан" для шкірних захворювань. Мені, як батькові, приємно, що у створенні та випробуванні цих препаратів взяла участь і моя донька Вікторія. Вона працює в нашій структурі лікарем-терапевтом, консультує хворих, проводить УЗД. І це вже, вважайте, п'яте покоління Зубицьких.

Справедливості ради скажу, через які б терни не пробивався наш рід до своєї мети, ми завжди мали підтримку і наших колег, друзів, і просто добрих людей. У батька було багато однодумців серед медиків, науковців, творчої інтелігенції, журналістів у тому числі.

-І насамкінець, Олександре Даниловичу, якщо трішечки заглянути наперед.

- Хочеться зробити значно більше, ніж було зроблено. Глибоко переконаний в тому, що у лікувальній сфері майбутнє за фітотерапією. Рано чи пізно людство зрозуміє, що не хімія, не всілякі ерзаци здатні повернути нам здоров'я (швидше навпаки - передчасно загнати на той світ), а лише природна рослинність. І чим швидше ми це зрозуміємо, тим краще для нас.

Дід Никифор, батько Данило Зубицькі добре це розуміли і своєю щоденною працею переконували в цьому інших. Данило Никифорович був таким же скрупульозним, як і дід. Приймаючи хворих у себе вдома, головним чином тих, кого добре знав, він на кожного заводив своєрідну історію хвороби і записував туди всі показання. Потім, виступаючи на конференціях, симпозіумах підкріплював свій виступ конкретними прикладами, співставляв із фактами з інших джерел.

Користуючись нагодою, хочу звернутись до всіх, хто його знав, з ким він спілкувався, надіслати на адресу аптеки свої спогади про нього. Наперед щиро вдячні.

Життя підтверджує, що фітотерапія, яка вийшла з предковічної, народної медицини, у час стрімкого розвитку науково-технічного прогресу усе тісніше поєднується з офіційною. Лікарі усіх напрямків, навіть таких консервативних як, приміром, стоматологія, чи там кісткові захворювання, хто в більшій, хто в меншій мірі звертаються до ліків з трав.

А на закінчення хочу сказати ось про що. Фітотерапія Данила Зубицького, а у своїй сукупності це і його прописи, і розроблена унікальна технологія виготовлення ліків з живих рослин, і задумана та споруджена ним єдина в Європі оригінальна фітоклініка - це не лише особиста, приватна справа родини Зубицьких. Він створив це в Україні і для України, її народу. Явище це унікальне навіть у світовій практиці. Тож справа усього його життя - фітотерапія, як фундаментальна основа розвитку всієї лікувальної індустрії задля збереження здоров'я нації, повинна мати підтримку перших посадових осіб і від медицини, і від самої держави.

З родиною бесідував Михайло Прилуцький

 

 

Last Updated on Friday, 31 January 2014 12:26
 
<< Start < Prev 1 2 Next > End >>

Page 1 of 2